Володимир Пержило

Народився 4 лютого 1938 року у м. Олешичі, Любачівського повіту, Ряшківської області (Польща). Батько – Микола, мати – Ганна Радовець.

У 8-річному віці під час Операції «Вісла» разом з родиною був депортований до Радянської України – так опинився на Львівщині. Родина поселилась у селі Малі Ланки Перемишлянського району.

З відзнакою закінчив Львівське музично-педагогічне училище ім. Ф. Колесси, працював артистом заслуженої хорової капели УРСР «Трембіта», навчався на двох факультетах Львівської консерваторії – диригентському та вокальному.

Завдяки матері, яка мала гарний голос і драматичний хист, Володимир з дитинства знав величезну кількість українських пісень. Коли юнаком постало питання щодо вибору професії, він не мав жодних сумнівів, що повинен присвятити життя музиці.

Після закінчення Консерваторії – викладав музичні дисципліни у Львівському педагогічному училищі.

У 1968 році, будучи ще студентом консерваторії, у складі концертної бригади «Молоді голоси України» побував на гастролях у Волгограді й Астрахані. Там його вразили українці, які не цураються рідної мови, співають своїх пісень. Відтоді почав збирати фольклор – як в Україні, так і поза її межами.

Співав у чоловічому вокальному квартеті «Побратими», був його керівником. Репертуарно колектив орієнтувався на діаспору, за будь-якої можливості відгукувався на запрошення та виїжджав на гастролі.

Усе життя писав музику, працював із різними музичними колективами, ансамблями, був солістом хорових капел «Трембіта» і «Боян» під орудою професора Євгена Вахняка, організував ансамбль пісні та танцю «Підгір’я», будучи художнім керівником і заступником директора теперішнього Палацу Петрушевича, керував чоловічим хором «Сурми».

Здійснив кілька польових фольклорно-етнографічних експедицій на Схід. В записах В. Пержила збережено згадки про експедиції 1975 та 1991 років. Основною метою була розвідка стану українського фольклору, освіти, культури та налагодження творчих і ділових контактів з діаспорянами. «Це не тільки запис матеріалу, хоч це є основною метою, але, перш за все, спілкування місцевих українців зі «справжніми українцями», як нас називали у Заволжі».

Привозив на Схід українську класичну літературу, пісенники, шкільні підручники, книги з історії України, національні прапори та герби (тоді ще неофіційні). На правах запрошеного радника брав участь в організації чотирьох фестивалів української культури на Волгоградщині (1992-2000).

Однією з найболючіших тем його розмов і спогадів була рідна Любачівщина. Любив оповідати різні історії про своє минуле, мапу залишених Любачівцями земель часто розглядав зі своєю онукою Діаною.

Створив і видав у Львові мапу розселення українців за Волгою під назвою «Жовтий клин», що увійшла до серії «Соборна Україна». Зафіксував понад 240 українських топонімів – назв тамтешніх населених пунктів.

Помер на 81 році життя – 17 червня 2018 року. Похований на Львівщині.